Sacred Texts Bible World Bible Index Previous Next
1:1 Почасту і всяково промовляючи здавна Бог до батьків через пророків,
1:2 в останнї сї днї глаголав до нас через Сина, котрого настановив наслїдником усього, котрим і віки створив.
1:3 Сей, будучи сяєвом слави і обра-аом особи Його, і двигаючи все словом сили своєї, зробивши собою очищеннє гріхів наших, осївсь по правицї величчя на вишинах,
1:4 Стільки луччнй будучи від ангелів, скільки славнїще над їх наслїдував імя.
1:5 Кому бо рече коли з ангелів: Син мій єси Ти, я сьогоднї родив Тебе? і знов: Я буду Йому Отцем, а Він буде менї Сином?
1:6 Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі.
1:7 І до ангелів же глаголе: Що творить духи ангелами своїми, а поломе огня слугами своїми.
1:8 Про Сина ж; Престол Твій, Боже, по вік вічний, палиця правоти - палиця царювання Твого.
1:9 Полюбив єси правду, і зненавидів беззаконнє; за се помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости більш спільників Твоїх.
1:10 І (знов): У починї Ти, Господи, землю оснував еси, і небеса - дїло рук Твоїх.
1:11 Вони зникнуть. Ти ж пробуваєш, і всї, як шати зветшають,
1:12 і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий еси, і лїта Твої не скінчать ся.
1:13 Кому ж із ангелів сказав коли: Сиди по правиці в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх?
1:14 Чи не всї ж вони служебні духи, посилаєм! на служеннє про тих, що хочуть наслідувати спасенне?
2:1 Тим подобає нам більше вважати на те, що чували, щоб инодї не відпасти.
2:2 Бо коли промовлене ангелам слово було певне, і всякий переступ і непослух прийняв праведну відплату,
2:3 то як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє? котре, почавши проповідувати ся через Господа, від тих що чули, нам стверджене,
2:4 як сьвідкував Бог ознаками і чудесами, і всякими силами, і роздаваннєм Духа сьвятого, по своїй волї.
2:5 Не ангелам бо покорив вселенну грядущу, про котру глаголемо;
2:6 засьвідкував же хтось десь, глаголючи: Що таке чоловік, що памятаєш його, або син чоловічий, що одвідуєш його ?
2:7 Умалив єси його малим чим од ангелів; славою і честю вінчав єси його, і поставив єси його над ділами рук Твоїх;
2:8 все покорив еси під ноги його. А впокоривши йому все, нїчого не зоставив невпокореним йому. Тепер же ще не бачимо, щоб усе було йому впокорене,
2:9 а бачимо Ісуса, малим чим умаленого від ангелів, за муку смерти увінчаного славою й честю, щоб благодаттю Божою за всіх пожив смерти.
2:10 Подобало бо Тому, про кого все і ким усе, що привів многих синів у славу, починателя спасення їх страданнями звершити.
2:11 Бо й хто осьвячуе і хто осьвячуеть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх,
2:12 глаголючи: Звїщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви сьшвати му хвалу Тобі.
2:13 І знов: Надїяти мусь на Него. І знов: Ось я і дїти, що дав мені Бог.
2:14 Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і кровя, і Він тав само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола,
2:15 і визволити тих, що з страху смерти через усе життв підневолені були рабству.
2:16 Справді бо не ангелів приймав, а насінне Авраамове приймав.
2:17 Звідсіля мусів у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиереєм у Божому, щоб очистити гріхи людові.
2:18 У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокущують ся, помогти.
3:1 Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса.
3:2 Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його:
3:3 більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь мав, нїж будинок, той, хто вбудував його.
3:4 Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог.
3:5 І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на сьвідченнє тому, що мало глаголатись;
3:6 Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем.
3:7 Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї, як голос мій почуєте,
3:8 не закаменяйте сердець ваших, як в прогнїванню, в день спокуси в пу-стинї,
3:9 де спокутували мене батьки ваші, досьвідчалиеь про мене, й виділи дїла мої сорок років.
3:10 За се прогнівивсь я на рід той і сказав: Завсїди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх;
3:11 так що поклявсь я в гнїві моїм: Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій.
3:12 Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого.
3:13 А вговорюйте один одного щодня, доки сьогоднї зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха.
3:14 Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо.
3:15 Коли (нам) глаголеть ся: "Сьогоднї, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогнїванню".
3:16 Деякі бо, чувши, прогнівали (Бога), тільки ж не всї, що вийшли з Єгипту з Мойсейом.
3:17 На кого ж Він гнівив ся сорок років? Чи не на тих, що грішили, котрих кости полягли в пустинї?
3:18 Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним?
3:19 І бачимо, що не змогли ввійти за невірство.
4:1 Біймо ся ж оце, щоб, коли зостаеть ся обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись.
4:2 Бо й нам благовіствовано, як і тим, тільки не було користне їм слово проповіді, не зеднавшись з вірою тих, що слухали Його.
4:3 Входимо бо в відпочинок ми, що увірували, яко ж рече: "Так що покляв ся я в гніві моїм, що не ввійдуть в відпочинок мій," хоч дїла від настання еьвіту скінчені.
4:4 Рече бо десь про семий день так: "І відпочив Бог дня семого від усїх дїл своїх."
4:5 І в сьому (місці) знов: "Чи коли ввійдуть у відпочинок мій."
4:6 Коли ж оставляєть ся, щоб деякі ввійшли в него, а котрим перше благовіствовано, не ввійшли за непослух;
4:7 то знов означає якийсь день, "сьогоднї" глаголючи в Давиді, по стільких лїтах, яко ж було сказано: "Сьогоднї, як почуєте голос Ного, не закаменяйте сердець ваших."
4:8 Бо коли б Ісус тих упокоїв, не говорив би про инший день після того.
4:9 Оце ж оставлено ще суботованнє людям божпм.
4:10 Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от дїл своїх, яко ж од своїх Бог.
4:11 Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у нсдовірство.
4:12 Живе бо слово Боже і дїйственне, і гостріше всякого обоюдного меча, і проходить аж до розділення душі і духа, членів і мозків, і розсуджує помишлення і думки серця.
4:13 І нема творпва невідомого перед Ним; усе ж наге і явне перед очима Його, про кого наше слово.
4:14 Маючи ж Архиєрея великого, що пройшов небеса, Ісуса Сина Божого, держімось визнання.
4:15 Не маємо бо архиєрея, що не міг би болїти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха.
4:16 Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу.
5:1 Всякий бо архиєрей, із людей узятий, для людей поставляєть ся на служеннє у тому, що Боже, щоб приносив дари і жертви за гріхи,
5:2 котрий би міг болїти серцем за нетямущих і заблуджених, бо й сам обложений немощею,
5:3 і ради того мусить, як за людей, так за себе приносити за гріхи.
5:4 І нїхто сам по собі не приймає чести, а хто покликаний од Бога, яко ж і Аарон.
5:5 Так і Христос не сам себе прославив бути архиєреем, а Тот, хто глаголав до Нього: "Син мій еси Ти, я сьогоднї породив Тебе."
5:6 Яко ж і инде глаголе: "Ти еси священик по вік по чину Мелхиседековому."
5:7 Котрий за днїв тїла свого приносив молитви і благання до Того, хто міг спасти Його від смерти, з великим голосїннєм і слїзмп, і почуто Його за страх (Його перед Богом).
5:8 Хоч і Син Він був, тільки ж навчивсь послуху через те, що терпів,
5:9 і, звершившись, ставсь усїм, що слухають Його, причиною спасення вічнього,
5:10 і названий від Бога архиєреєм по чину Мелхиседековому.
5:11 Про котрого маємо велике слово, та важко його висловити; тому що ви немочні стали слухом:
5:12 Бо коди вам годилось би бути учителями задля (часу), знов треба, щоб вас учено первих початків словес Божих, і стались такими, котрим треба молока, а не кріпкої пищі.
5:13 Усякий бо, що вживав (саме) молоко, (ще) несьвідомий у слові правди, бо він малолїток.
5:14 Звершеним же тверда пища, маючим чувства вправлені довгою наукою до розсуджування добра і зла.
6:1 Тим же, зоставивши печатки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,
6:2 науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього.
6:3 І се зробимо, коли Бог дозволить.
6:4 Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,
6:5 і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка,
6:6 та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.
6:7 Земля бо, що пе падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословенне від Бога.
6:8 а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленне.
6:9 Ми ж надіємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.
6:10 Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути діло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.
6:11 Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме старанне про тверду надїю аж до кінця,
6:12 щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітниці вірою і довготерпіннєм.
6:13 Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,
6:14 глаголючи: "Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе."
6:15 І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.
6:16 Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, - клятьба.
6:17 У тому ж, хотівши Бог більше показати наслїдникам обітниці незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,
6:18 щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,
6:19 котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,
6:20 куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.
7:1 Сей бо Мелхиседек, цар Салимський, священик Бога вишнього, що зустрів Авраама, як вертавсь він з побоїща царів, і благословив його;
7:2 котрому й десятину з усього віддїлив Авраам (перше ж оце перекладом зветь ся цар правди, а потім і цар Салимський, чи то цар впокою),
7:3 без батька, без матери, без родоводу; нї почину днїв, ні конця життя немаючи, уподоблений же Сину Божому, пробував священиком вічно.
7:4 Дивіте ся ж, який великий той, кому і десятину дав Авраам патриярх із вибраного.
7:5 Тай ті із синів Левіїних, що приймають сьвященство, мають заповідь брати десятину з народу по закону, се єсть із браття свого, хоч і з чересел Авраамових вийшло воно.
7:6 Той же, хто не виводить роду свого від них, узяв десятину з Авраама, і маючого обітницю благословив.
7:7 Без усякого ж перечення менше від більшого благословляєть ся.
7:8 І тут беруть десятини люде, що мруть, а там - той, про кого сьвідчить ся, що він живе.
7:9 І, щоб так сказати, через Авраама взята десятина і з Левія, що бере десятини.
7:10 Ще бо в череслах отецьких був, як зустрів його Мелхиседек.
7:11 Коли ж звершеннє було через Левійське сьвященствб (бо під ним люде озаконені стались), то яка ж іще потреба иншому встати сьвященикові по чину Мелхиседековому, а не по чину Аароновому звати ся?
7:12 Коли бо переміняєть ся сьвященство, мусить конче і переміна закону бути.
7:13 Про Кого бо се говорить ся, з иншого колїна був, з котрого нїхто не приступав до жертівнї.
7:14 Явно бо, що з коліна Юдового вийшов Господь наш, а про се коліно Мойсей об сьвященстві нічого не сказав.
7:15 І більше ще явно, що по подобию Мелхиседековому встав инший сьвященик,
7:16 котрий не по закону заповіді тілесної постав, а по силї життя незотлїнного.
7:17 Сьвідкув бо: "Що Ти єси сьвященик по вік по чину Мелхиеедековому."
7:18 Стало ся ж знищеннє попередньої заповіді за її неміць і невжиточність.
7:19 Нїчого бо не звершив закон, а приведене лучче впованнє, котрим наближуємось до Бога.
7:20 І на скілько воно не без клятьби,
7:21 (ті бо сьвященики без клятьби ставали, а Сей з клятьбою через Того, хто глаголав до Него. "Кляв ся Господь, і не розкаяв ся: Ти єси сьвященик по вік, по чину Мелхиседековому")
7:22 на стілько луччого завіту став ся порукою Ісус.
7:23 І більш їх було сьвящениками, бо смерть боронила їм пробувати;
7:24 сей же, через те, що пробував по вік, непереходяче має сьвященство
7:25 Тимже і спасти може до кінця приходящих через Нього до Бога, будучи вічно жив, щоб посередникувати за них.
7:26 Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес,
7:27 котрий не має по всі днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за дюдські: се бо зробив заразом, себе принїсши.
7:28 Закон бо людей поставляв архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послї закону, Сина на віки звершеного.
8:1 Голова ж сказаного - Такого маємо Архиєрея, що сїв по правиції престола величчя на небесах,
8:2 служителя святинї і скинї істинної, котру поставив Господь, а не чоловік.
8:3 Всякий бо архиєрей поставляєть ся, щоб приносити дари і жертви; тим треба й Сьому що мати, щоб принести.
8:4 Бо коли б Він був на землї, не був би священиком, (де) в священики, що приносять по закону дари,
8:5 котрі служать образу і тїнї небесного, яко ж глаголано Мойсейові, як хотїв зробити скиню. "Гледи бо", рече, "зроби все по взору, показаному тобі на горі."
8:6 Тепер же (Христос) лучче знарядив служеннє, на скілько Від посередник луччого завіту, котрий на луччих обітницях узаконив ся.
8:7 Бо коли б первий той був без пороку, не шукалось би місця другому.
8:8 Докоряючи бо їх глаголе: "Ось ідуть днї, глаголе Господь, і зроблю з домом Ізраїлевим і з домом Юдовим завіт новий,
8:9 не по завіту, що вробив я з отцями вашими, того дня, як узяв я їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипецької: бо вони не пробували в завітї моїм, і я занедбав їх, глаголе Господь.
8:10 Тим се завіт, котрий: зроблю дому Ізраїлевому по тих днях, глаголе Господь: Давши закони мої в думку їх, і на серцях їх напишу їх, і буду їм Бог, а вони будуть мені народ.
8:11 І не вчити ме кожен ближнього свого, і кожен брата свого, говорячи: Познай Господа; бо всї знати муть мене від малого та й до великого між ними.
8:12 Тим що милостив буду на неправди їх, і гріхів їх і беззаконий їх не згадувати му більше."
8:13 А що глаголе: "новий", то обветшив первого; що ж обветшало і зстарілось, те близьке зотлїння.
9:1 Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську.
9:2 Споруджено бо перву скиню, а в ній сьвітильник і стіл і предложеннє хлібів, котра зветь ся: Сьвята.
9:3 За другою ж завісою скина, що звана: Сьвятая Сьвятих;
9:4 мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта,
9:5 а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд менї говорити порізно.
9:6 Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби;
9:7 у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини.
9:8 Сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть.
9:9 Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совісті того, хто служить,
9:10 а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тіла, накинуті аж до часу направи.
9:11 Хрйстос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершенїщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування,
9:12 анї з кровю козлиною, ні телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє.
9:13 Бо коли кров волова та козина і попід з яловиці, окроплюючи осквернених, осьвячує на тілесну чистоту;
9:14 то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих діл, щоб служити Богу живому?
9:15 І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завіті, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя.
9:16 Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого.
9:17 Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нїчого не стоїть, доки жив завітуючий.
9:18 Тим же й первий не був осьвячений без крови.
9:19 Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всім людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ,
9:20 глаголючи: "Се кров завіту, котрий завітував вам Бог."
9:21 І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив.
9:22 А мало не все кровю очищаєть ся по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів).
9:23 Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, ніж сї.
9:24 Не в рукотворену бо сьвятиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб нинї являтись лицю Божому за нас,
9:25 анї щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у святиню по всї роки з чужою кровю;
9:26 (а то б треба було Йому много раз страдати від настання сьвіту) а нинї раз у концї віків явив ся на знївеченнє гріха жертвою своєю.
9:27 І як призначено людям раз умерти, а потім суд,
9:28 так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, удруге без гріха явить ся ждучим Його на спасенне.
10:1 Маючи бо закон тінь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих.
10:2 Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, ніякої совісти за гріхи, раз очистившись.
10:3 А в них що-року (робить ся) спомни гріхів.
10:4 Не можна бо щоб кров волова та козлина знимала гріхи.
10:5 Тим же, входячи усьвіт, глаголе: "Жертви і приносу не схотів єси, тїло ж наготовив Мені єси.
10:6 Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси.
10:7 Тоді я сказав: Ось, ійду (у почині книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже."
10:8 Сказавши вище: "Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотів єси, анї вподобав єси," котрі по закону приносять ся,
10:9 потім рече: "Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже." Зносить перве, щоб друге поставити.
10:10 По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового.
10:11 І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів.
10:12 Він же, принісши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правиці Бога,
10:13 дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг! Його.
10:14 Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих.
10:15 Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше:
10:16 "Се завіт, що завітувати му з ними після тих днів", глаголе Господь: "Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх,
10:17 і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже."
10:18 А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи.
10:19 Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою,
10:20 дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тілом своїм,
10:21 і Єрея великого над домом Божим,
10:22 приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою;
10:23 держімо непохибне визнаннє надії (вірен бо Той, хто обіцяв)
10:24 і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл,
10:25 не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.
10:26 Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,
10:27 а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що мав пожерти противників.
10:28 Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:
10:29 Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?
10:30 Знаємо Того, хто промовив: "Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь"; і знов: "Господь судити ме людей своїх."
10:31 Страшно впасти в руки Бога живого.
10:32 Згадайте ж перші днї в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння,
10:33 то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили.
10:34 Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жалуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий.
10:35 Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.
10:36 Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє.
10:37 Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся.
10:38 "А праведний з віри жив буде," і: "Коли хто малодушен, не вподобав душа моя його."
10:39 Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасенне душі.
11:1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.
11:2 Через неї бо були сьвідчені старі.
11:3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.
11:4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить.
11:5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і "не знайдено його, бо переніс його Бог": перед перенесеннєм бо його сьвідчено, "що угодив Богу".
11:6 Без віри ж не можна угодити, вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає тих нагороджує.
11:7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого ніколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасенне дому свого, котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі.
11:8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде.
11:9 Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування.
11:10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог.
11:11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насіння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував.
11:12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безліч.
11:13 По вірі померли гі всі, не прийнявши обітниць, а оддалеки видівши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.
11:14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають.
11:15 І справді, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись.
11:16 Нині ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.
11:17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); единородного приніс, прийнявши обітницю,
11:18 про котрого було глаголано: "Що в Ісааку назветь ся тобі насіннє,"
11:19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образі (воскресення).
11:20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава.
11:21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і "склонивсь на верх жезла свого".
11:22 Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про кости свої заповів.
11:23 Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяці від батьків своїх, коли виділи вони, що дитина гарна, і не злякались повеління царського.
11:24 Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової,
11:25 а лучче зводив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха,
11:26 більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду
11:27 Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.
11:28 Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх.
11:29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились.
11:30 Вірою стїни Єрихонські попадали, після семидневних обходин,
11:31 Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром.
11:32 І що мені ще казати? не стане бо мені часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самеона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків,
11:33 котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам,
11:34 гасили силу огняну, втікали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземців;
11:35 жінки приймали мертвих своїх з воекресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресенне одержати;
11:36 другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темниці;
11:37 каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені,
11:38 (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних:
11:39 І всї ці, одержавши сьвідченнв вірою, не прийняли обітування,
11:40 тим що Бог лучче щось про нас провидів, щоб не без нас осягли звершеннє.
12:1 Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами,
12:2 дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого.
12:3 Подумайте бо про Того, хто витерпів од гріщників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабиш в душах ваших.
12:4 Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха,
12:5 і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: "Сину мій, не гордуй караннем Господнїм, анї слабни, докореншій від Нього;
12:6 кого бо любить Господь, карає; і, бє всякого сина, котрого приймає."
12:7 Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карав батько?
12:8 Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не си ни.
12:9 Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх, то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?
12:10 Ті бо на мало днів, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його.
12:11 Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.
12:12 Тим же "зомлїлі руки і зомлїлі коліна випростайте",
12:13 і "стежки праві робіте ногами вашими", щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.
12:14 Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога,
12:15 наглядаючи, щоб хто не відпав од благодатй Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі;
12:16 щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє.
12:17 Знаєте бо, що і опісля, як схотїв васлїдувати благословенне, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його.
12:18 Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі,
12:19 і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово:
12:20 (бо не видержали наказу: "Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий."
12:21 І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: "Я в страсї і трепеті.")
12:22 А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів,
12:23 до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всіх, Бога, і до духів праведників звершених,
12:24 і до Посередника завіта, нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляв лучче, нїж Авелева.
12:25 Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землі", то геть більше ми, одрікшись небесного,
12:26 котрого голос тоді захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: "Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом."
12:27 Се ж: "ще раз" показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме.
12:28 Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою тре-5а нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом
12:29 Бо наш Бог - огонь пожирающий.
13:1 Братня любов нехай пробував.
13:2 Гостинности не забувайте, через се бо инші, не відаючи, вгостили ангелів.
13:3 Памятайте вязників, мов би з ними ви увязнені, бідолашних, самі бувши в тїлї.
13:4 Чесна женитва у всіх і ложе непорочне; блудників же і перелюбників судити ме Бог
13:5 Не сріблолюбиві обичаєм, довольні тим, що єсть. Сам бо рече. "Не оставлю тебе, анї покину тебе."
13:6 Так що сьміло можемо сказати: "Господь моя поміч; не бояти мусь: що вдіє мені чоловік?"
13:7 Поминайте наставників ваших, що гдаголали вам слово Боже; і позираючи на конець їх життя, послїдуйте вірі їх.
13:8 Ісус Христос учора і сьогоднї, той же самий і на віки.
13:9 У всякі чужі науки не вдавайтесь. Добре бо благодаттю покріпляти серця, а не їжами, з котрих не мали користи ті, що пішли за ними.
13:10 Маємо жертівню, з котрої не мають права їсти, хто служить скинї.
13:11 Которих бо животних кров уносить в сьвятиню архиєрей за гріхи, тих мясо палить ся осторонь стану.
13:12 Тим і Ісус, щоб осьвятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав.
13:13 Тим же опе вийдімо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруги Його.
13:14 Не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо.
13:15 Тим оце через Нього приносьмо жертву хвалення без перестанку Богу, се єсть
13:15 уст", що визнають імя Його.
13:16 Благотворення ж і подїльчивости не забувайте; такими бо жертвами вельми догоджують Богу.
13:17 Слухайте наставників ваших і коріть ся (їм); вони бо пильнують душ ваших, яко мають перелік оддати; щоб з радістю се робили, а не зітхаючи; не користь бо вам се.
13:18 Моліте ся за нас: уповаємо бо, що добру совість маємо, у всьому хотячи добре жити.
13:19 Найбільше ж благаю се чинити, що б скоро вернено мене вам.
13:20 Бог же впокою, що підняв з мертвих великого Пастиря вівцям через кров завіту вічнього, Господа нашого Ісуса Христа,
13:21 нехай звершить вас у всякому доброму ділі, щоб чинили волю Його, роблячи в вас любе перед Ним, через Ісуса Христа, котрому слава до віку вічнього. Амінь.
13:22 Благаю ж вас, браттє, прийміте се слово напомину: бо коротко написав вам.
13:23 Знайте, що брата нашого Тимотея випущено, з котрим, воли скоро прийде, побачу вас.
13:24 Витайте всіх наставників ваших і всіх сьвятих. Витають вас ті, що з Італиї.
13:25 Благодать з усіма вами. Амінь.